Підписання Гельсінського акту

1 серпня – 40 років з дня підписання Гельсінського акту – Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975), день створення ОБСЄ

Гельсінський процес— започаткований у європейських країнах, США, Канаді й СРСР після підписання 1.08.1975 у м. Гельсінкі (Фінляндія) Гельсінського заключного акта з безпеки та співробітництва в Європі.

Гельсінську конференцію вважають найбільшим зібранням лідерів 35 країн світу від часу Віденського конгресу 1815, на якому проголошено новий лад у Європі після закінчення наполеонівських воєн.

Робота з підготовки Гельсінського заключного акта розпочалась у м. Гельсінки у вересні 1972. Після 9 місяців перемовин було створено 27 сторінок документа п.з. «Остаточні рекомендації Гельсінських консультацій». 3-7 липня 1973 міністри 35 дер-жав-учасниць на зустрічі ухвалили Рекомендації, які стали першою фазою конференції. 18 вересня 1973 — 21 липня 1975 — друга фаза перемовин у Женеві. Тоді було узгоджено текст Гельсінського заключного акта, який було урочисто підписано 1 серпня 1975 в м. Гельсінки.

Гельсінський заключний акт підписали: Австрія, Бельгія, Болгарія, Ватикан, Великобританія, Данія, Голландія, Греція, Ірландія, Італія, Ісландія, Іспанія, Канада, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Німецька Демократична Республіка (Єхідна Німеччина), Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, ЄРЄР, ЄША, Туреччина, Угорщина, Федеративна Республіка Німеччини (Західна Німеччина), Фінляндія, Франція, Чехословаччина, Швейцарія, Швеція, Югославія. Єеред підписантів не фігурувала Україна (УРЄР), член-засновник ООН, член ЮНЕЄКО, МАГАТЕ і багатьох міжнародних організацій, яка згідно з рішенням рад. уряду в перемовинах участі не брала й Гельсінського заключного акта не підписала. Не стали підписантами також член ООН Білорусія та колишні незалежні держави Латвія, Литва й Естонія, зате брала участь і підписала Заключний акт Єхідна Німеччина.

Гельсінський заключний акт поділений на три частини, які в Західних країнах прийнято називати «Трьома кошиками». Перший «кошик» стосується питання безпеки в Європі й містить «Декларацію про принципи, якими керуватимуться у відносинах між собою держави-учасниці». Другий «кошик» стосується співпраці у галузях економіки, науки й техніки. Третій «кошик», третя частина документа, розглядає співпрацю в «гуманітарній та інших галузях».

Реалізації Гельсінського процесу у східноєвропейських і країнах ЄРЄР найбільше сприяли VII параграф Гельсінського заключного акта й ПІ «кошик»: після 15-річних намагань втілити їх у життя можна було констатувати складні відносини між демократичними країнами Заходу й країнами тоталітарного Сходу, а також різне розуміння та тлумачення ними прав людини. VII параграф був присвячений переважно питанню прав людини, співпраці в гуманітарній сфері й називався «Пошанування прав людини й основних свобод, зокрема, свободи слова, сумління, віровизнання або віри». У І розділі VII параграфа держави-учасниці зобов’язувалися шанувати права людини. У II розділі стверджується, що вони сприятимуть ефективному впровадженню громадянських, політичних, економічних, соціальних та інших прав і вольностей. у VII параграфі зазначено: всі права походять від природної гідності людини, що, на відміну від східної, відображало західну концепцію прав людини, за якою права людини є невіддільною частиною людини, а не привілеєм, який влада може надати людині або відібрати в неї. IV параграф — зобов’язує членів-учасниць шанувати права національних меншин, яким гарантується беззастережне користування усіма людськими правами й вольностями. VIII параграф Гельсінського заключного акта присвячений праву на самовизначення народів, за яким «усі народи мають право та свободу встановлювати, коли і як вони бажають визначати свій внутрішній і зовнішній політичний статус, і без зовнішнього впливу вирішувати питання свого політичного, економічного, соціального й культурного розвитку».

http://k-ua.net/